«Місто загублених дітей» (1995) відчувається як кошмар, який хтось ретельно продумав і з якого так і не прокинувся. Жене і Каро побудували світ, де кожне обличчя, декорація і тінь мають свою дивну логіку, і він якось залишається емоційним під усім цим божевіллям.